Чи варто боятися психіатра?

Я думаю, що історія тягнеться давно. Бояться досі в Україні психіатра, бояться стигматизації, ущемлення прав людини, вважаючи, що психіатрія направо-наліво маже чорною фарбою і на лобі буде написано: «психічний розлад». Повірте, через це проходили всі країни. Ми рухаємося в цивілізовану площину, до стандартів Євросоюзу, де рівень стигматизації зменшується. Хоча повністю позбавитися від нього неможливо.

Я оцінюю навіть своїх пацієнтів далеко за межами України, скайпом спілкуюся із пацієнтами у США. Вони це вже пройшли… Там більш прогресивно. Коли пацієнт заявляє своєму працедавцю про те, що вона ходить до психіатра, це не викликає жаху: «чого ти в нас працюєш, тебе треба вижити». Ходиш так ходиш, можливо тобі потрібна додаткова відпустка, бо ти хороший працівник. В нас ще бояться. Звідки це закладено?... Можливо це якийсь страх, що формувався багато років, можливо тому, що ми пройшли через радянську психіатрію, де було тоталітарне суспільство, режим.

Де був страх будь-кого и будь-чого. Тим більше, попасти в систему з якої вибратись неможливо. Наприклад, тебе поставили на облік і потім збирай всі довідки… Закон «Про психіатрію» України достатньо прогресивний. Він європейський. В 2000-му році він був европейский. Він набув багато змін, навіть останнього року. Він захищає пацієнта і від страху стигматизації.

Ми, психіатри, не поширюємо інформацію. Ми стоїмо на захисті людини. До мене неможливо передзвонити і сказати: «У вас лежав Іванов, що з ним таке?» Я не відповім взагалі. Лежав, не лежав, не дам ніякої інформації. Всі пацієнти захищені. В нас є не тільки закон «Про психіатрію». Є закон про захист інформації. Тому пацієнти захищені. Але рівень стигматизації (боязнь психіатрії) – звичайно великий. Якщо ви посилаєте рідного до психіатра…

Самому лякливо, що йому намалюють і куди вийде ця інформація. Але ми цього поступово позбавляємося.